top of page
Цей сайт було створено за допомогою конструктора сайтів
.com
. Створіть власний сайт.Розпочати

Декларація прав дитини

                                                                      (Януш Корчак)

 

1. Дитина має право на любов.

2. Дитина має право на повагу.

3. Дитина має право на сприятливі умови зростання і розвитку.

4. Дитина має право жити зараз.

5. Дитина має право бути собою.

6. Дитина має право робити помилки.

7. Дитина має право на невдачу.

8. Дитина має право на серйозне ставлення.

9. Дитина має право, щоб її цінували за те, що вона є собою.

10. Дитина має право на бажання, скаргу, питання.

11. Дитина має право на таємницю.

12. Дитина має право на «брехню, обман, крадіжку».

13. Дитина має право на повагу до її власності і бюджету.

14. Дитина має право на освіту.

15. Дитина має право опиратися виховним впливам, які суперечать її пе­реконанням.

16. Дитина має право на протест проти несправедливості.

17. Дитина має право на дитячий суд, де він може судити і де його судити­муть ровесники.

18. Дитина має право на захист у системі правосуддя для дітей.

19. Дитина має право на повагу до своїх позовних вимог.

20. Дитина має право спілкуватися з Богом.

21. Дитина має право на передчасну смерть.

images.jpg

Правила, які були прийняті в міжнародний рік дитини, містять педагогічні настанови Песталоцції, Фребеля, Черні, а також враховують сучасний практичний досвід

 

    1. Люби свою дитину. Радій з її присутності, приймай її такою, якою вона є. Не ображай, не принижуй, не підривай її впевненості в собі, не піддавай несправедливому покаранню, не позбавляй своєї довіри, дай привід любити себе.

    2. Охороняй свою дитину. Охороняй її від фізичних та душевних небезпек, навіть коли треба, жертвуючи власними інтересами і ризикуючи власним життям.

    3. Будь добрим прикладом для своєї дитини. Прищепи їй повагу до традиційних цінностей, сам живи згідно з ними. Нехай у вашій сім’ї побутують чесність, скромність, гармонія. Порушення батьками подружньої вірності, заздрість, збагачення небезпечними засобами, досягнення тієї чи іншої вигоди за допомогою безпринципних зв’язків тощо — усе це завтра позначиться на моральному обличчі вашого сина чи доньки.

    4. Грайтеся зі своєю дитиною. Віддавайте дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Багато розмовляйте з нею, не відвертайтеся, коли вона щось говорить. Грайтеся з нею так, як їй подобається. Приймайте серйозно її гру, світ її уяви.

   5. Працюйте зі своєю дитиною. Допомагайте дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Копи підросте, потроху залучайте до праці з людьми і для людей.

   6. Дозвольте дитині набути життєвого досвіду, нехай навіть безболісного, але самостійного. Дитина визнає тільки ті враження, які пережила самостійно, а надмірна опіка й тепличні умови життя можуть виплекати соціального інваліда.

  7. Привчайте дитину бути слухняною. Спрямовуйте її поведінку так, щоб учинене нею не завдало шкоди ні їй самій, ані будь-кому. Не обминайте моментів, коли вона негарно поводиться у вашій присутності, зауважте і поясніть, чому треба чинити саме так, а не інакше.

images (1).jpg

                                                                              Батькам про права дитини

     Усі люди на Землі мають рівні права та свободи, закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 році. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права! Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року.

 

     Кожна дитина має право:

  • на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;

  • на захист здоров’я та медично-санітарне обслуговування;

  • на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків або тих, хто забезпечує за нею догляд;

  • на захист від жорстоких, нелюдських або принизливих гідність людини видів поводження чи покарання;

  • на захист від будь-якого покарання;

  • на захист від сексуальних домагань;

  • на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками в разі їх розлучення;

  • на вільне віросповідання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;

  • на свободу думки, совісті, віросповідання;

  • на особисте життя, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції.

 

    Права дитини порушуються, якщо:

  • не забезпечена її безпека для життя та здоров’я;

  • її потреби ігноруються;

  • по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження;

 

  • порушується недоторканість дитини;

  • дитину ізолюють;

  • дитину залякують;

  • вона не має права голосу під час прийняття важливого для сім’ї рішення;

  • вона вільно не може висловлювати свої думки і почуття;

  • її особисті речі не є недоторканими;

  • її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами;

  • дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

 

ДІТИ В СУСПІЛЬСТВІ НАЙБІЛЬШ УРАЗЛИВІ. ДІТИ, ПРАВА ЯКИХ ПОРУШУЮТЬ, ЧАСТО СТАЮТЬ СОЦІАЛЬНО І ПСИХОЛОГІЧНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ.

 

    Як реагує дитина на порушення прав?

  • Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона губиться, блазнює, б’ється, замикається в собі тощо). Її турбує особиста безпека і любов до неї.

  • Вона часто перебуває в поганому настрої, може втекти з дому.

  • Може вживати наркотики або алкоголь.

  • Може вдаватися до спроб суїциду (замаху на своє життя).

 

   Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

  • Пам’ятати, що дитина — це окрема особистість, яка має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.

  • Забезпечити її фізичну безпеку.

  • Навчити її казати «Ні», навчити захищатися, вміти поводитися безпечно.

  • Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

  • Знайти час для щирої розмови з дитиною щодня. Ділитися з малюком своїми почуттями і власними думками.

  • Пам’ятати про її вік та проте, що вона має свої особливості.

  • Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

  • Залучати дитину до створення сімейних правил.

 

    ПАМ’ЯТАЙТЕ!

   Дитина поважатиме права інших, якщо поважатимуть її права.

Правове виховання в дошкільному навчальному закладі

  Основними принципами реалізації програми по правовому вихованню є систематичність роботи по правовому вихованню, взаємозв'язок із заняттями з розвитку мовлення, ознайомлення з навколишнім світом, музичного виховання, вільної, ігровою, театралізованою діяльністю.

    Розвиток правової свідомості особистості це довгий, складний і суперечливий процес, що триває практично все життя людини. Первинні уявлення про соціальні норми поведінки людей, про необхідність певного порядку в людських взаєминах засвоюються в дитинстві, ще в дошкільний період. У дошкільні роки найбільш активно формуються погляди, життєві позиції. типові мотиви поведінки особистості. І від того, яке розуміння права і ставлення до нього виробляється в цей період становлення особистості, багато в чому залежить і подальша поведінка людини у правовій сфері.На основі загального уявлення про соціально-правові явища і шляхом впливу на інтелектуальну, емоціональну і вольову сфери правосвідомості в дошкільному віці, на наш погляд, можливим є формування:

· шанобливого ставлення до встановлених правил поведінки;

· усвідомленого підпорядкування прийнятому правомірному стандарту поведінки;

· розуміння моральної і правової відповідальності за свої вчинки та поведінку, а також особистої відповідальності за вчинені порушення правил;

· установки на надання - допомоги працівникам правоохоронних органів, які здійснюють діяльність з припинення і попередження правопорушень;

· установок, що перешкоджають податливості кримінальним та асоціальним впливам;

· неприйняття насильницьких і інших асоціальних (незаконних) дій відносно людей, тварин, об'єктів навколишнього середовища з формуванням на цьому матеріалі правових переконань;

· ціннісної значимості сім'ї та доброчесного відношення до рідних і близьких;

· ціннісних уявлень про розсудливі і корисні форми відпочинку.

 

     Право - це сукупність встановлюваних і охоронюваних державною владою норм і правил, що регулюють відносини людей у ​​суспільстві. Правова культура включає в себе безпосередні дії людини, її поведінку в різних, часто непередбачених, життєвих ситуаціях. Вона передбачає вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити серед людей, спілкуватися з ними, орієнтуючись на морально-правові норми.

Дошкільнята тільки починають освоювати ази морально-правової культури. Ознайомлення з правами носить пропедевтичний характер і готує дитину до засвоєння демократичних цінностей і прав людини в подальшому.

    Дітям-дошкільнят доступні лише самі загальні уявлення про свої права і свободи, закріплених у міжнародних та державних документах, а також способи їх реалізації в різних життєвих ситуаціях.

Це ставить перед педагогами дошкільних установ такі завдання:
- Допомогти дитині зрозуміти і осмислити свої елементарні права;
- Формувати почуття самоповаги, поваги до власних прав і прав інших людей;
- Розвивати прагнення дитини реалізовувати свої права, не порушуючи прав оточуючих його людей.

Вирішенню цих завдань сприяє правове виховання і навчання правам людини.
Перш ніж познайомити дитину з правами, його треба підвести до усвідомлення себе як особистості, повноцінного члена суспільства, розуміння своєї індивідуальності та людської гідності.

    Правове виховання дошкільника починається з виховання у нього почуття власної гідності, поваги до самого себе. Тільки поважає самого себе і свої права людина здатна по-справжньому поважати інших людей та їх права.
   Тому в дошкільному закладі і сім'ї необхідно створити атмосферу визнання індивідуальності дитини, поваги його особистості, а самій дитині надати можливість реалізовувати свої людські права Він повинен володіти свободою вибору, проявляти активність, ініціативність, самостійність, мати можливість висловлювати власну думку, проявляти шанобливе ставлення до думки інших, вміти надавати допомогу і приймати її. Без цього не можуть розвиватися такі необхідні кожній людині громадянські якості, як активність, самостійність, рішучість, відповідальність.

   Виховання в дусі прав людини спрямоване на формування у дитини почуття справедливості, загальної рівності прав і можливостей. Тому неприпустимі несправедливість, заходи впливу, принижающие людську гідність дітей, порушують їх право бути коханими, рівними серед інших.

Правова освіта дошкільнят передбачає ознайомлення юних громадян з конкретними і зрозумілими їм правами.

    Дітям доступні такі чотири групи прав:

1. Права на гідне існуванняі, виживання, що включає право на життя і здоров'я, житло, їжу, ім'я, родину, турботу батьків, громадянство.
2. Права на розвиток, освіту, відпочинок і дозвілля.
3. Права на захист від приниження, насильства та експлуатації, а також особливі права дітей-інвалідів та сиріт.
4. Права на свободу слова, думки та діяльності.

     Знайомство дітей з їхніми правами доцільно здійснювати в двох напрямах: "Я мої права", "Я і права інших людей". Це сприяє розумінню таких простих і водночас складних істин, як: "Мої права - це мої можливості, мої свободи", "Мої права закінчуються там, де починаються права іншої людини".

    Елементарні правові знання включаються до загального і необхідний дітям комплекс знань про життя. Вони є доповненням до знань про навколишній світ, соціальної дійсності.

    Виховання громадянина, що бере активну участь в житті суспільства, передбачає знайомство з правом на освіту, придбання професії за своїм вибором, правом на працю.

   Ознайомлення з правами людини сприяє моральному становленню особистості дитини, формування етичних уявлень, гуманних почуттів і взаємовідносин, допомагає прищепити повагу до себе і іншим людям.        Знайомлячись з правами, діти вчаться зважати на думку та інтересами інших людей (право на власну думку), захищати слабких (право на особливий захист), справедливо вирішувати виникаючі суперечки і конфлікти, адекватно оцінювати свої дії і вчинки.

    Збереження і зміцнення здоров'я кожної дитини - одне з найважливіших завдань дошкільного закладу. У процесі ознайомлення з правами діти дізнаються про відповідальність за своє здоров'я, необхідності його берегти і зміцнювати, освоювати способи оздоровлення і безпечної поведінки.

Необхідно також пам'ятати, що формування почав морально-правової культури у дітей багато в чому залежить від загальної соціально-правової ситуації, рівня правової культури педагогів та батьків, а також ефективності засобів та методів первісної правової освіти.

Незважаючи на те що ти ще маленький, ти все одно людина, яка має права. Свої права ти можеш знайти у спеціальному документі, який називається Конвенція про права дитини. У цьому документі записані твої права, якими ти можеш користуватися до 18-ти років, тому що після цього ти стаєш дорослим.

Конвенція є доволі складним документом, тому ми коротко розповімо тобі про твої права:

  • ти маєш право на життя. Ніхто не може позбавити тебе цього найціннішого дару!

  • ти маєш право на піклування і турботу. Це означає, що твої батьки повинні піклуватись про тебе, дбати про твої інтереси;

  • ти маєш право на достатнє харчування та дах над головою. Про це також піклуються твої батьки, а якщо їх у тебе немає, то держава;

  • ти маєш право на розваги. Дорослі повинні будувати для тебе дитячі майданчики та місця проведення дозвілля. Це стосується і театру, в якому повинні також ставитись вистави для дітей;

  • ти маєш право на освіту. Хочеш ти того чи ні, але ти повинен ходити до школи. Якщо ти хочеш стати відомою людиною, то ти обов’язково повинен навчатися!

  • ти маєш право на медичну допомогу. Якщо ти поранився, то ти можеш звернутися до лікаря, який тобі допоможе!

  • ти маєш право на приватне життя. Ніхто не може перевіряти твої речі, читати твої листи. Ніхто не може казати тобі погані слова, принижувати тебе;

  • ти маєш право висловлювати свою точку зору, але вона не повинна ображати інших людей.

 

   Основна ідея роботи з правового виховання дошкільнят - визнання дитини повноцінної і повноправною особистістю: вільної і відповідальної, яка знає свої права і адекватні способи поведінки у випадках їх порушення, що володіє почуттям власної гідності і з повагою відноситься до інших, здатної на власний вибір і з розумінням сприймає думки і переваги оточуючих.

    Мета правового виховання дошкільнят: створення умов для виховання майбутнього громадянина правової держави. Для цього необхідно:

  • допомогти кожній дитині проявити свою індивідуальність, разом з тим показати як унікальність, так і рівність кожної дитини;

  • вчити толерантно спілкуватися один з одним;

  • виховувати вміння мати свою точку зору та з повагою відноситись до думок інших; формувати уявлення про основні потреби дитини (здоров’я, житло, їжа, відпочинок);

  • заохочувати дітей до знань про родинні стосунки, особливості різних народів світу, формування розуміння важливості миру в суспільстві.

ПРОБЛЕМИ НАСИЛЛЯ В СІМ'Ї

     Насильство над дітьми як найгірший різновид насильства.

Діти, безумовно, є найбільш незахищеною та вразливою частиною населення. Вони повністю залежать від дорослих. Вони так само, як і дорослі, стають жертвами фізичного, сексуального й психологічного насильства.

Насильство над дітьми - це проблема, що викликає серйозну стурбованість суспільства. Насильство над дітьми - широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, учителів, вихователів, будь - яких осіб, які старші або сильніші.

 

       КЛАСИФІКАЦІЯ НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ

       Насильство над дітьми можна розглядати у межах чотирьох категорій, дві з яких, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей. Працівники соціальних та правоохоронних органів, педагоги повинні мати базові знання про ці категорії.

       Нехтування - хронічна нездатність батьків або осіб, які здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та догляді. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну вдома без догляду на кілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один вдома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від'їжджають на вихідні та свята. Найгіршим варіантом є ситуація, коли особа, яка відповідальна за турботу про дитину, не робить того, що потрібно для забезпечення її здоров'я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї немає одягу, можливості вчитися тощо.

       Психологічне насильство. Це поведінка, яка наносить шкоду емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні випадки, такі як постійна критика, приниження, образи, висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов, надати підтримку та керівництво, необхідне для психологічного зростання і розвитку дитини.

       Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, причому не тільки, коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки неможливо виявити одразу, оскільки вони проявляються пізніше.

      Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатися сексом між собою з метою отримання задоволення зпоглядання цих дій. Сексуальне насильство і сексуальна експлуатація є одним з найтяжчих порушень прав дитини. За величиною нанесених травм сексуальне насильство та сексуальна експлуатація прирівнюються до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством.

Кожна із цих категорій насильства може призвести до нанесення дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеню, що, в свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.

Насильство над дітьми можна класифікувати за такими ознаками:

залежно від стратегії кривдника: явне та приховане;

- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилось в минулому;

- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває довгі роки;

- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів, в школі - з боку педагогів або дітей, на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.

Зазвичай, дитина-жертва страждає одночасно від кількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часте й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практичне всіх видів насильства є фізичне (побиття) і психологічне (загрози вбити або покалічити). Дослідники вважають, що в основі будь-якої форми насильства лежить емоційні депривація, відторгнення, що спричиняє шкоду розвитку особистості дитини.

Щоб відрізняти випадкові пошкодження у дитини від результатів можливих фізичних зловживань (насильств наведемо такі ознаки фізичного насильства:

     1. Місце пошкоджень. Найчастіше підлягає пошкоджене задня частина тіла. Саме таке розташування складає найбільший відсоток наслідки фізичних зловживань. Наступним місцем за частотою ураження є обличчя та верхня частина голови. Ушкодження на підборідді, ліктях чи колі­нах, як правило, спричинені необережністю самої дитини.

     2. Випадки, коли пошкодження не є притаманним для конкретної вікової групи: наприклад, будь-який перелом у дитини грудного віку.

    3. Утруднення батьків (чи опікунів) у поясненні причини пошкодження; розбіжності у поясненнях, покладання провини на інших; аргументація пошкодження з боку батьків не збігається з медичним діагнозом.

    4. Батьки, (опікуни) не поспішають звертатися за допомогою для дитини у разі пошкодження, або вживають заходів, не відповідних ступеню та характеру травми.

   5. Дитина надмірно пасивна, залякана, сумирна або навпаки, надмірно агресивна, схильна до фізичного насильства над іншими дітьми.

ЕФЕКТИВНЕ ВИХОВАННЯ БЕЗ ПОКАРАНЬ

       Чому покарання не працюють?

      Покарання дітей часті у багатьох родинах. Погрози й докори, ляпаси й потиличники, ремінь і заборона виходити з кімнати. А як боляче ранить почуття провини або сорому! Але річ у тім, що покарання неефективне як виховний прийом. Не вірите? Давайте розберемося уважніше.

   Покарання викликає у дитини страх. Від страху дитина може перестати погано поводитися. Але це лише поверховий ефект. Якщо уважно поспостерігати за поведінкою дитини, стає зрозуміло, що вона шукає способів, як відплатити кривд­никам. Вона може вередувати, псувати речі, робити щось на зло, намагатися відігратися на братах або сестрах. Крім того, засто­сування покарання викликає в дитини лють, образу, бажання помститися. Ці почуття не сприяють успіху виховання, хіба що ви хочете виховати у неї саме їх. Іншими побічними ефек­тами покарання можуть бути нерішучість, непевність у собі. Психосоматичні захворювання (зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця) теж часто є наслідком стресу, викли­каного покараннями.

   Головна причина, чому ми вважаємо по­карання дієвим, — найчастіше небажана поведінка припиняється. Це, однак, означає тільки те, що ми перестаємо її бачити.

    Покарання й погрози вчать дитину не попадатися, роблять її метикуватою, потайною. Небажана ж форма поведінки видозмі­нюється з часом, стає непомітною для нас. А згодом виявляється у вчинку, причин якого ми не можемо пояснити.

    Звідки з'явилося насильство у вихованні?

    Застосування насильства у вихованні старе, як світ. І не дивно, адже насильство так само старе, як метод взаємин між людьми, між чоловіком і жінкою. Оскільки насильство було нормою життя, то і способи виховання дітей усіх часів будува­лися на насильстві.

   Незважаючи на те, що зараз уже XXI сторіччя, і ми живемо у цивілізованому суспільстві, насильство щодо дітей, слабких і беззахисних істот, як і раніше, залишається поширеним типом поведінки.

   Дуже часто під виглядом виховання на­сильство є способом проявити свою силу, ствердитися за рахунок слабкого, адже по­карання підтверджує владу.

   Грубий п'яний батько, який б'є ременем сина, зви­чайно ж, не виховує його, а тільки демонструє своє становище голови родини, син же мріє вирости, щоб відігратися.

   Коли ви збираєтеся застосувати покарання, запитайте себе, що вам насправді потрібно: змінити поведінку дитини чи продемонстру­вати свою силу, правоту?

   Якщо перше, то покарання як метод неефективне, і ми про це поговоримо докладніше, якщо друге — ви на правильному шляху!

   Друга причина застосування покарання як методу виховання: батьки просто не знають, що є ефективніші методи, їх цього ніхто не вчив. Є вислів: найважливіша професія у світі — батько, але цієї професії ніде не вчать. І це справді так.

   Люди, в основному, переймають стереоти­пи виховання у своїх батьків. Це природно для людини — виховувати свою дитину так (тими ж методами), як виховували її.

   Методи батьків можуть не підійти — адже ми живемо у світі, що дуже сильно відрізняється від того, де жили наші дідусі й бабусі, мами й татусі.

   Часто батьки такі заклопотані, що не можуть приділяти достатньої уваги дитині: стежити за її поведінкою, вчасно відволікати від небажаних занять, терпляче пояснювати, що можна робити, а що ні і чому. Мимохідь відлупцюва­ти її за вчинене і сказати «не можна» — набагато простіше й швидше. Або ще ситуація: ви довго, спокійно і розумно намагаєтеся показати дитині, що вона зробила «погано», а вона не розуміє. І от ваше терпіння лопнуло, ви вирішуєте вдатися до покарання.

    Зупиніться! Дитина не винна, що у вас замало терпіння. Адже поки ви спілкуєтеся з нею «по-доброму», ваші стосунки залишаються хорошими, дитина щиро намагається зрозуміти вас, поважає ваш авторитет і відчуває гордість, що ви спіл­куєтеся з нею на рівних.

   Якщо вона все ж «не зрозуміла» своєї про­вини, покарання не допоможе

   Адже батьки, які щодня карають своїх дітей навіть за не­значні провини, так само безсило розводять руками зі словами «не розуміє».

   Чому діти «погано» поводяться?

   Взагалі-то завжди, коли дитина «погано» поводиться, для цього є конкретні й дуже вагомі причини. Психологи запропонували класифікацію мотивів «поганої» поведінки дітей. Принципова новизна цієї класифікації полягає в то­му, що вона не так відповідає на запитання, чому ця дитина «погано» поводиться, як вказує на те, що потрібно зробити, щоб ця дитина все менше й менше хотіла би повторювати свої дії.

   Такий прагматичний підхід до виховання (якщо працює) знайшов численні підтвердження в реальному житті.

Існує лише 4 мотиви, за яких діти «погано» поводяться: при­вернення уваги, вплив, помста й уникнення невдачі.

   1.   Привернення уваги — «мені потрібна твоя особлива увага»

    Напевне, найнеприємніше для будь-якої людини — почу­ватися порожнім місцем. Коли батьки, ровесники, колеги не реагують на вашу присутність: не бачать, не відповідають, не по­мічають — що хочеться зробити нормальній людині?     Підвищити голос, розсердитися. Хочеться так чи інакше дати зрозуміти: я — не порожнє місце!

   Якщо потреба важлива, вона має бути задоволена. І діти на­вчилися її задовольняти. Що робить маленька ще людина, коли їй потрібна увага? її вже навчили, як просити їсти й пити, але як правильно просити уваги? Цього багато хто не знає навіть у зрілому віці. Півторарічний малюк методом спроб та помилок швидко знаходить спосіб привернути увагу. Для цього потрібно зробити щось погане. Наприклад, розбити, розлити, вдаритися. І тоді мама відірветься від телефону і зверне бодай якусь ува­гу — нехай негативну, але увагу! У дитини формується стійкий умовний рефлекс: хочеш уваги — поводься погано. Рефлекс з'явився «ненавмисне», але запрацював, став настільки міцним, що спрацьовує у будь-якому віці, варто лише людині відчути себе вибитою з колії, Чоловік приділяє мало уваги — буде скан­дал або пересолена вечеря, діти обділяють увагою — можна зляг­ти із серцевим нападом. Роби погано — і тебе помітять! Адже у нашому житті прийнято більше уваги приділяти «поганій», а не хорошій поведінці.

    2.      Вплив — «ти мені нічого не зробиш»

    У сучасному житті діти практично не бачать прикладів рівно­правних, партнерських стосунків. Навпаки, існує мода на «силь­ну» особистість, на «крутих». Діти й підлітки бачать тільки зов­нішню, ефектну сторону владолюбної поведінки. Дитина просто не знає, що для того, щоб бути сильним, зовсім не обов'язково бути агресивним, досить   бути впевненим у собі. Головна відмінна риса «впливу» від «привертання уваги» — як поведеться дитина після того, коли ви зробите їй зауваження. Якщо вона одразу

припинить «погано» поводитися — вона досягла своєї мети. Але якщо її поведінка стане ще гіршою, її мета — вплив.

   3.      Помста — «шкодити у відповідь на образу»

Помста схожа на владу, але причини «поганої» поведін­ки — глибші. Якщо владолюбець просто випробовує вас, то месник викорінює внутрішній біль, якого завдали, можливо, ви самі, не помітивши цього, а, може, хтось інший. Відчувши свою нікчемність, страх, образу, людина схильна помститися за все це комусь.

   4.      Уникнення невдачі — «не буду й намагатися — все одно не вийде»

   Ці тихі діти — цілком слухняні, просто вони безініціативні та безпомічні. Часто намагаються занадто підкреслити свої слабкості та переконати дорослих, що вони дурні або незграбні. Такі діти очікують у відповідь жалю та допомоги в елементарних речах.

   Отже, перед нами чотири мотиви поганої поведінки. Роз­повідаючи про них, ми мали на увазі, що будувати свої сто­сунки з дітьми з різними мотивами поведінки необхідно по-різному. На навмисну поведінку дитини, яка хоче привернути увагу, інколи корисно взагалі не зважати, щоб не закріплювати її. Але подумайте, як знайти час для того, щоб приділити ди­тині увагу — вона має потребу у цьому. Що ж до поведінки владолюбця, найкраще, що може зробити дорослий — де­монструвати свою твердість, позбавлену агресії. При цьому необхідно подумати, як дитині проявити себе позитивно: дати їй право вибору, допомогти відчути себе у чомусь компетент­ною. Важко правильно відреагувати у випадку, якщо мотив поведінки — помста. Адже в цій ситуації зазвичай і помилки, й образа взаємні.       Природна реакція батьків — довести свою правоту й наполягти на своєму — не працює! Звинувачення у відповідь тільки посилюють проблему, а покарання є для дитини виправданням нової агресивності. Треба знайти в собі сили й мудрість зробити перший крок до примирення. А от тій дитини, яка уникає невдачі, потрібна підтримка. Не робіть усе замість неї, а хваліть навіть за незначний прогрес у вміннях, навичках, досягненнях.

bottom of page